Протодиякон Віктор Мартиненко: «Основна дія Благодатного вогню – духовна» (+відео) - Інтерв'ю - Публікації - Сайт Іваничівського благочиння УПЦ. Публікації - Офіційний сайт Іваничівського благочиння
Протодиякон Віктор Мартиненко: «Основна дія Благодатного вогню – духовна» (+відео)
Традиційно вже кілька років поспіль, у Пасхальну ніч на Волинь
прибуває Благодатний вогонь з Єрусалиму. У столицю нашої держави святиню
привозить делегація Української Православної Церкви. Цього року в
складі делегації перебував клірик Володимир-Волинської єпархії
протодиякон Віктор Мартиненко. Тож світильник із Святим вогнем було
привезено на Волинь безпосередньо від Живоносного Гробу. Ми попросили
отця Віктора поділитися своїми враженнями.
–
Отче Вікторе, перш за все, скажіть які враження залишилися від подорожі?
–
Враження лишилися самі найкращі. Це, безумовно, одні з самих яскравих
вражень у житті. Слід сказати що ця подорож була для мене зовсім
неочікуваною. Якби ще б місяць тому мені хтось сказав, що я буду у
Велику Суботу біля Гробу Господнього, я б не повірив. Але милосердний
Господь, через добрих людей, сподобив мне такої благодаті.
–
Як проходило ваше паломництво?
– Зранку у Велику П’ятницю
наша група у складі приблизно п’ятдесяти чоловік двома літаками вирушила
у Святу Землю. Майже чотири години льоту – і ми в Ізраїлі. За цей час з
нашої ранньої весни ми потрапили у розпал літа. На вулиці плюс 30, все
квітне, на полях вже пожовтіло збіжжя. Одразу з аеропорту ми поїхали в
Єрусалим – святий град і столицю нашої віри. Найперше прибули в
Гефсиманію, де помолилися біля гробу Пресвятої Богородиці.
Цього
року в Єрусалимі було велелюдно як ніколи. Адже співпала західна і
православна Пасха, а також єврейський пейсах. Через це ускладнився і без
того важкий рух транспорту в Єрусалимі. От і ми потрапили у величезний
«корок», і змушені були вийти з автобусу і далі рухатися пішки. Проте ця
прикрість обернулася великою радістю для нас – ми пройшли Хресною
дорогою Спасителя! Хоча це й не було заплановано програмою. Здавалося б
випадковість, але я вбачаю тут Промисл Божий, – правду кажуть, на Святій
землі все сповнене чудес. У Велику П’ятницю ми йшли шляхом, яким
Спаситель йшов, несучи Хрест на Голгофу. Відтак вузькими вуличками
Старого міста ми дісталися храму Гробу Господнього. І хоча всюди було
неймовірно велелюдно, але це не пошкодило з благоговінням поклонитися
найбільшим святиням – Каменю помазання, Голгофі та Живоносному Гробу
Божому. Що тоді відчуваєш? – Важко описати. Поклонитися цим святиням –
завжди щастя для віруючої людини, а ще й у такий святий день! Увечері
ми прибули в Патріархію, отримати благословення Єрусалимського
Патріарха.
– Ви зустрічалися з Патріархом?
– Так,
Блаженніший Патріарх Феофіл передав своє благословення усьому
українському народові і зазначив що Церква Єрусалиму шле благословення
святого Гробу разом із Святим вогнем єдиному Предстоятелю церкви в
Україні – Блаженнішому Митрополиту Володимиру. Архієреї, які
очолювали нашу делегацію – архієпископ Бориспільський Антоній, та
єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр передали Патріарху вітання від
нашого Блаженнішого та подякували за гостинність до український
паломників. Першоієрарх Святого Града поспілкувався з українськими
журналістами і благословив особисто кожного з нас. Під час аудієнції, за
східним звичаєм гостинності, кожному було піднесено малесенький келишок
коньяку. Мене це особливо вразило – хоча день суворого посту, але це
було щирим виявом любові та гостинності. Мені завжди імпонує ця
святоотцівська простота греків. Любов вища за закон, – про це безліч
разів йдеться в Патерику. Тут же із сумом згадалися приклади нашого
фарисейства і відціжування комарів.
– Чи просто було потрапити
у Храм Гробу Господнього у Велику Суботу?
– Малоймовірно.
Напередодні поїздки я читав інформаційні повідомлення про великий наплив
паломників, про те, що у Храм пустять лише кілька тисяч вірян, з поміж
тридцяти тисяч прибулих. Тож вирушивши у Святу Землю, я сподівався хоча б
стояти поблизу Храму. Проте, (знову милість Божа!) на літанії
Благодатного вогню я опинився впритул до самої Кувуклії, за кілька
кроків до її входу.
– Як це сталося?
– Зранку у
Велику і Преблагословенну Суботу ми прибули до Сіонських воріт Старого
Міста. Через ці ворота пропускають офіційні делегації. Уже після
прильоту в Ізраїль ми дізналися, що складаємо офіційну делегацію
України, що нас немало обрадувало. Склад усіх делегацій наперед
узгоджується дипломатичними відомствами з міністерством туризму Ізраїлю.
Саме воно видає квоти на кількість паломників, що будуть допущені у
Храм. Від воріт міста до самого Храму ми разом з іншими делегаціями
пройшли шість поліцейських кордонів. Між ними доводилось просуватися
перебіжками, учинялася велика штовханина, адже усі намагалися потрапити
поближче. До речі, незвично було побачити багатьох архієреїв, яких
нарівні з усіма прочанами штовхали у юрбі. Так ми вийшли на храмову
площу й увійшли в Храм. Від почуттів, що нахлинули, я оговтався коли
опинився у VIP-секторі біля самої Кувуклії. Я до цієї пори не можу
зрозуміти, як там очутився. Також туди потрапили наші владики Антоній та
Олександр, отець Геронтій з Києво-Печерської Лаври. Поруч молилися
владика Вікентій з Єкатеринбургу, міністр залізниць Росії Якунін та інші
високопосадовці. – Що відчували в очікуванні Благодатного
вогню?
Впевнений, кожна віруюча людина відчуває в
Єрусалимському Храмі благоговійний трепет, перед величчю і святістю того
місця, де був розіп’ятий, помер і воскрес наш Спаситель. У той час,
що лишався до Літанії Святого вогню (так називається це богослужіння),
прочани молилися, – хто подумки, хто читав акафісти та канони. Як і
інші, кому випало опинитися там, я пом’янув усіх, хто просив мене
помолитися, намагався згадати усіх, знайомих, рідних, друзів і колег.
Впевнений – ця молитва почута, не через мене, а через святість того
місця, адже це – Живоносний Гроб Господній – «источник нашего
воскресения». – Отже, що відбувалося далі?
Близько
полудня Кувуклію обійшли хресним ходом вірменські священнослужителі.
Потім у храм зайшли православні араби. Молоді хлопці і чоловіки, вони
поводилися досить незвично для нашого ока. Вилізши один одному на плечі,
вдаряли в барабани, скакали і пританцьовували скандуючи своєю мовою
різні поклики, а саме: «Наша віра істинна, наша віра Православна»,
«Іісус Христос – наш Мессія», «Господь покаже істинність нашої віри».
Усім своїм єством вони являли захоплення і дитячу щирість віри. Розповідають,
що одного разу їх не пустили, – через цю поведінку, – але тоді
Благодатний вогонь довго не сходив і Патріарх попросив охоронців
пропустити їх, щоб вони покричали. Усі зрозуміли, що їхня молитва угодна
Богові, адже відразу після цього Вогонь зійшов. Відтоді ніхто не
боронить арабам у такий своєрідний спосіб демонструвати свою віру, – це
стало неодмінною частиною ритуалу Святого Вогню.
Після цього з
вівтаря Кафолікону (це православний храм всередині Храму Гроба
Господнього) вийшов хресний хід на чолі з Патріархом і тричі обійшов
навколо Кувуклії. Усі присутні вітали Блаженнішого Патріарха Феофіла
вигуками «Аксіос!», себто «достойний». Біля входу у Кувуклію патріарха
розоблачили від верхнього літургічного одягу і взявши пучки свічок він
увійшов у Печеру Гробу. Разом з Патріархом зайшов вірменський єпископ –
він традиційно першим бере Вогонь від Патріарха. У храмі вимкнули усе
електричне освітлення (усі вогні загасили напередодні) і розпочалися
миті напруженого очікування. У цей момент кожен молився. Це була мить до
тріумфу, подібно як на пасхальній утрені, після виголосу «Слава Святій»
є кілька секунд перед першим співом «Христос Воскресе». Це було щось
подібне. Тисячі, а через телетрансляцію і мільйони поглядів із
завмиранням були спрямовані на невеликий отвір у північній стіні
Кувуклії, через який Патріарх передає святий вогонь, ще перш ніж вийде
із Гробу. Я стояв у двох метрах від того віконця. Чоловік, який чергував
біля нього, подав знак рукою, що він побачив в глибині Кувуклії Вогонь –
що тут почалося! Весь Храм оглушили крики, оплески радості. Загальне
тріумфування, вигуки радості! Люди запалюють свої свічки, вмиваються
Святим вогнем, гріють у ньому руки, вітають один одного.
– Чи
справді Благодатний вогонь не пече?
– Це правда, хоча й
раніше я сумнівався. Сам торкався рукою Вогню, вмивався – не пече.
Тільки відчуваєш густину полум'я і тепло. Слід сказати, що переконатися у
незвичайних властивостях Святого вогню – не самоціль. У ті хвилини
нікому в голову не приходить ставити експерименти – засікати час, міряти
температуру всередині і на кінчику полум’я. Це тому, що основна дія
Благодатного вогню – духовна. Це важко висловити словами. Не з чим
незрівняна радість і духовне піднесення охоплює тоді. Я б сказав, що це
пасхальна радість, яку відчуваєш на духовному, душевному і навіть
фізичному рівні. Це торжество віри, світло Пасхи. Щось подібне я
відчував, коли вперше усвідомлено приступив до Євхаристії, або,
(священики мене зрозуміють) вперше увійшов у Вівтар. Впевнений, саме у
цьому головне чудо Святого вогню. Нажаль у наш час повсюдних підмін
феномен Благодатного вогню дехто намагається занадто міфологізувати,
створити культ Благодатного вогню. У деяких ЗМІ напередодні Великодня
йдуть репортажі про Благодатний вогонь, у яких не почуєш і слова про
Христа. Начебто Пасха – це свято Благодатного вогню, а не Хресної смерті
і Воскресіння Спасителя. Однак, літанія Святого вогню – це прекрасний
літургічний атрибут Воскресіння Христового, але головним у Пасці, Церкві
та всьому житті християнина є Христос, Воскреслий і Живий!
–
Останніми роками Благодатний вогонь з Єрусалиму привозять і в Україну.
Цього року лампаду зі святинею в нашу єпархію доставили ви.
–
Так, мені випала честь привезти Святий вогонь в нашу єпархію. Лампада,
засвічена біля Кувуклії була доставлена в Успенський кафедральний собор
та Низкиницький монастир. Звідти святиня розійшлася по храмах єпархії. Втішно,
що технічний прогрес дозволяє нині привозити Святий вогонь за тисячі
кілометрів навіть на Пасхальне богослужіння. Склалася прекрасна традиція
– Благодатний вогонь розвозять по храмах, а звідти віруючі несуть його у
свої оселі. Дехто намагається підтримати вогник якомога довше.
Засвічуючи святий вогонь у храмах та домівках ми з’єднуємось з
Єрусалимом – священною столицею всіх християн і торкаємось до
Життєдайного Гробу Господнього.
– Тож Ви задоволені поїздкою?
–
Для мене особисто ця поїздка стала надзвичайно значущою подією у житті.
І хоча довелося вперше пропустити Пасхальну службу (правда, я слухав її
по телефону дорогою з Києва), проте ця Пасха запам’ятається на все
життя. За це я складаю щиру подяку Воскреслому Спасителю, що дозволив
мені поклонитися Його Живоносному Гробу. Також моя сердечна подяка
Блаженнішому Митрополитові Володимиру, та його секретарю, єпископу
Олександру (Драбинку), завдяки якому стало можливим це паломництво. –
Що б ви побажали нашим читачам?
– Минула Світла седмиця, але
нехай не залишає нас пасхальна радість. Нехай Благодатний вогонь віри
зігріває наші душі теплом Пасхи, освітлює помисли та укріплює нашу віру,
адже Христос воістину Воскрес!
