Село Риковичі розташоване за 14 км від районного центру і залізничної станції Іваничі.
Населення – 1010 чоловік, 311 дворів. З них 50 сімей – іновіри. Є молитовний дім.
Перші згадки про Риковичі в історичних документах належать до 15 ст.
Спочатку це було невеличке поселення, що складалося із 9 хат і називалося „Палажівкою”. Свою назву село одержало на честь іноземця Рикова, який на території даного поселення збудував вітряк (млин).
Після Люблінської Унії 1569 року Риковичі у числі інших українських міст і сіл захопила шляхетська Польща. У 1795 році після III поділу Польщі село увійшло до складу Росії. У 1862 році у селі було складено уставну грамоту. Земля навколо села належала графу Чацькому, який проживав у Порицьку і мав 3 фільварки: Риковичі, Радовичі, Конюхи. У Риковичах управляючим був пан Шатурський. До його володінь належала ферма, ліс, який тягнувся від околиці села до Загорова. А збоку – велике і глибоке озеро.
На західній околиці села знаходилось 7 ставків. У цей час у селі проживало 296 селян у 91 дворі.

У 1919 році село було захоплене білопольськими військами і за Ризьким договором 1921 року відійшло до буржуазно-поміщицької Польщі. У 1930 році у фільварку поміщика Перетятковича в Риковичах відбувся страйк сільськогосподарських робітників – один із найбільших на Волині. Власник фільварку погодився на всі вимоги страйкуючих.
Під час окупації у селі діяв осередок КПЗУ. За революційну діяльність 4 жителів села було засуджено на Володимир-Волинському „процесі 151” до 10 років тюремного ув”язнення.
У 1939 році у селі встановилась радянська влада. Відразу ж було створено селянський комітет, а незабаром сільську Раду, яку очолив Киричук Семен.
У роки Великої Вітчизняної війни на території села стояла діюча військова частина. У 1942 році протягом доби перебувало з”єднання Ковпака. 31 січня 1944 року в одному з боїв за визволення села Риковичі був смертельно поранений партизан-ковпаківець із стрілкового батальйону Волобуєв Микола Іванович, могила якого знаходиться на сільському кладовищі. У червні 1944 року село було визволене від німецько-фашистських окупантів військами 1 Українського фронту.

З 1964 по 1994 рік на території села був колгосп ім.. Калініна.
У селі є медичний пункт, будинок культури, середня школа. Перша згадка про школу датується 1907 роком. На той час у селі проживало 1116 жителів. Із 90 дітей 8-11 років навчалося 64. Школа була церковно-приходською. У 1939 році відкривається національна початкова школа. З 1948 року – семирічна школа, з 1964—восьмирічна.
В 1993 році з неповної середньої реорганізована у средню школу. Сьогодні в школі навчається близько 150 учнів, з якими працює 22 педагоги.
Пам”яткою архітектури на сьогоднішній день є Свято-Покровська церква, побудована в 1889 році, семикупольна у вигляді хреста (дерев”яна). Церква розташована при в”їзді в село. З півночі, поруч була стара набагато менша церква, і тому парафіяни села на власні пожертви побудували більшу. Стару церкву розібрали і продали в село Цевеличі, Локачинського району. На місці старої церкви в даний час стоїть хрест ( ілюстрація додається ). У церкві знаходиться вся необхідна утвар для Богослужіння. Є старовинна ікона Покрови Святої Богородиці, яку під час I світової війни брали в окопи. В 1919 році вона була повернута в церкву.
Різноманітних утисків зазнала церква під час панування поляків у 20-х --30-х роках.
Із розповідей старожилів відомо про настоятелів, які перебували в храмі:
З 1915 по 1920 священик на прізвище Кесар
З 1920 по 1927 рік о. Іосиф Карпінський
З 1927 по 1939 року о. Карвовський
З 1939 по 1950 рік священик на прізвище Зимко.
З 1950 по 1970 роки о. Євфімій Білянський
З 1970 по 1983 рік о. Олександр Мельничук
З 1983 по 1986 рік о. Іоанн Дума
З 1986 по 1989 рік о. Іоанн Бігун
З 1989 року призначено о. Василій Саноцький
На честь 1000-ліття хрещення Русі було поставлено дерев’яний хрест на території церкви. На місці Престолу старої церкви поставлений металевий хрест.
Ювілей 100-річчя Свято-Покровської церкви було відзначено в 1989 році. Святкове Богослужіння очолив архієпископ Варлаам за участю духовенства Іваничівської округи.
Парафіяни стараються за свої пожертви підтримувати у належному стані храм як ззовні так і всередині та територію навколо церкви. Кожного року відбуваються ремонтні роботи для підтримання належного стану храму.