Головна » 2008 » Січень » 1 » Благочинний Іваничівської округи протоієрей Анатолій Сидько:
13:50
Благочинний Іваничівської округи протоієрей Анатолій Сидько:
У день пам'яті св. Сорока мучеників Севастійських архієпископ Симеон
відвідав смт. Іваничі. Владика очолив Божественну Літургію в
Казанському храмі районного центру. Парафіяни цього храму пройшли
нелегкий шлях поневірянь і страждання за віру. І тепер це досить
неординарна парафія – храмовий комплекс складається з двох церков, у
яких зберігаються святині – частка мощей св. вмч. Пантелеймона та
шанована ікона Благовіщення. Про храм, його свята та святині розповідає
настоятель, благочинний Іваничівської округи прот. Анатолій Сидько:
– Отче Анатоліє, чому свято сорока мучеників Севастійських завжди
відмічається у вашій церкві. Адже вона присвячена Казанській іконі
Божої Матері?
– Дійсно на перший погляд традиція не зрозуміла, але вона має
п’ятнадцятирічну історію. Все почалося з того, як у 1992 році
прихильники "Київського патріархату" насильницьки захопили церкву
Сорока мучеників Севастійських, що знаходиться на місцевому кладовищі.
Серед священних предметів, що вдалося врятувати був і антимінс. На
цьому антимінсі, тодішній настоятель о. Зіновій, звершував Літургію.
Спочатку це було у Казанському храмі (тепер Покровському – розкольники
перейменували його), що на той час почав будуватись нашою громадою, а
згодом відібрали і цей храм. Богослужіння звершували у приміщенні
колишнього списаного клубу, що його віддали як «відчіпного» парафіянам
канонічної Церкви. Згодом це приміщення переобладнали під храм, що був
посвячений на честь Казанського образу Пресвятої Богородиці. А в 1996р.
з благословення високопреосвященнішого архієпископа Нифонта, було
звершено закладку каменя на місці нового Свято-Пантелеймонівського
храму. Який у теперішній час знаходиться у стадії завершення. Так,
замість одного ми тепер маємо аж два храми.
– Отче, нещодавно іваничівці переживали непересічну подію, тому
що Вашими стараннями був написаний список шанованої Іваничівської ікони
Благовіщення. Розкажіть будь ласка про неї.
– Так дійсно, з минулого року ця святиня не тільки нашого
Прибузького, але й усього Волинського краю перебуває у нашому храмі.
Оригінал ікони написано у 1579 році. відомим іконописцем Федуском з
Самбора на замовлення волинської дідички Мотрі Іваницької, вдови
Ларіона Іваницького, про це свідчить напис на іконі. Їхня сім’я
збудувала Благовіщенську церкву. На багатьох вкладених Іваницькими
пам’ятках, в тому числі й на іконі Благовіщення, зображений родинний
герб фундаторів.
З часом храм Благовіщення став місцем паломництва прочан, а храмова
ікона вшановувалася як уславлена святиня. За свідченням історії, з цієї
ікони робилися чисельні списки. Зокрема, копія ікони написана відомим
Петербургським художником Сєдовим на прохання Володимир-Волинського
братства була піднесена російському імператору Олександру ІІІ під час
його візиту до Луцька у 1890 році. Це свідчення того, що ікона
Благовіщення вважалася найвизначнішою пам’яткою сакрального мистецтва
нашого краю.
– Якою була подальша доля святині?
– До Першої Світової війни ікона зберігалася в
«древлехранилище» (музеї) Володимир-Волинського братства, звідки на
початку війни її разом з іншими святинями Волині евакуювали на схід і
тепер вона знаходиться в експозиції Харківського художнього музею.
Впродовж багатьох років жила надія повернути святиню на рідну землю.
Минулого року за сприяння та допомоги багатьох людей, було відтворено
точний список старовинної святині. Дотримуючись древніх канонів та
технологій, ікону написав відомий волинський іконописець Андрій Манько.
За православною традицією списки ікон шануються так само як і
первообраз. Відомі випадки, коли копії теж ставали чудотворними. І
через нашу ікону Господь явив свою милість – зафіксовано два випадки
зцілення. Один – безнадійно хворої дитини.
– Зараз іде активне обговорення питання буття в Україні єдиної Церкви. Яким, на вашу думку повинен бути шлях подолання розколу?
– Великою проблемою для Православ’я є теперішній розкол. Наш
регіон один із тих, що найбільше постраждав від цього лиха. Пройшло 15
літ, але свіжі в пам'яті ті події, пов’язані з захопленням храмів,
побиттям вірних, оскверненням наших святинь. Хоча і тепер я не можу
сказати, що все позаду. Тавро «москалі» і нині стоїть на кожній
канонічній парафії і вірянах. Не хочеться (зрештою набридло)
розповідати про ті пакості, що і тепер робить дехто по відношенню до
нас. Ми щодня стикаємося з проблемами розколу і я впевнений, що все це
є результатом втручання політики у Церкву. Хоча на всіх державних
рівнях закликають до об'єднання, мені здається, що всім цим «глашатаям»
це невигідно. Бо кого ж вони звинуватять у своїх помилках, на кого
покажуть пальцем і відведуть людську увагу, коли станеться черговий
провал. Євангеліє каже: «одна віра, одне хрещення, один Господь», то ж
ті хто так ревно «єднає Церкву» не гребуючи методами, нехай згадають,
що Глава її Христос, а він є «шлях, істина і життя», а не політика,
інтриги і вигода. А що до об'єднання – то у нас в Україні є канонічна
Церква, визнана в усьому світі, а розкольники нехай каються і
повертаються у світову спільноту Православ'я.
– Дякуємо, отче. Бажаємо Вам наснаги і Божої допомоги у пастирських трудах.
У день пам'яті св. Сорока мучеників Севастійських архієпископ Симеон
відвідав смт. Іваничі. Владика очолив Божественну Літургію в
Казанському храмі районного центру. Парафіяни цього храму пройшли
нелегкий шлях поневірянь і страждання за віру. І тепер це досить
неординарна парафія – храмовий комплекс складається з двох церков, у
яких зберігаються святині – частка мощей св. вмч. Пантелеймона та
шанована ікона Благовіщення. Про храм, його свята та святині розповідає
настоятель, благочинний Іваничівської округи прот. Анатолій Сидько: